Сталеві квіти - Бумбокс

Кажеш — все про мене знаєш ти, навіть стіни мають очі тут

Ну у кого вже навчилася, дай йому мою сорочку — білу ту

Ти така, як я, незламана

(Troubles said «hello», joy said «peace and love»)

Але там, де я себе запхав ані психолога, ні шамана

Після всього, через що пройшли починати знову все з нуля!

Небо-небо, чуєш, небо, я земля, бо вже той день коли

Ми зриваємося на крик i я не знаю тебе — я звик

Якщо можеш без мене далі йти, то підкажи, коли відпустить

В руки твої, що очікують, крізь валуни човен правлю

Зі шкіри вистрибну списом, стрілою наввиперед

Поряд в останній твій зойк я себе поставлю

Аби все знов розпочати, зіграти наш спільний сет!

А ми дивитись не хтіли, як квіти сталеві ростуть із глини

Ми сподівались від бруду вимитись, за руки взятись і вийти

Вибач, я більше не буду з бруду ростити сталеві квіти!

Так усе й влаштовано: тут зашив — там тече

Якщо впав — встань знов, переклав на інше плече — пішов

Брак людей, сутінки думок, поклади їм край

Коли все ніяк — перевертай вініл, крути ще

Куплені-продані, забуті-згадані

Але не крадені сонячні наші дні, ні

Різні, коли брудні, коли тендітні, ні

Хочеш пробач, хочеш «ізвіні» — але

Ким тобі був, ким тепер став, ким була мені?

Ми були на все це згодні, прошу

Тільки не сьогодні, чуєш, тільки не сьогодні!

Я намагався, знають на горі, бути ким я є

Лиш мені моє, собі лиш своє

Бо невдовзі хвилі змиють сліди

Там, де спільну мову шукав з тобою

В небі нічному серпневому наше придане

Чому так довго минав, хто ховав, де ховалися?

Вип’ю тебе по краплині і все дізнаюся

Скільки на двох нам жетонів в цій касі видано

А ми дивитись не хтіли, як квіти сталеві ростуть із глини

Ми сподівались від бруду вимитись, за руки взятись і вийти

Вибач, я більше не буду з бруду ростити сталеві квіти

Але ось тут, прямо тут

Між ребер з’явився порожній кут

Я кричав, просив, благав, вважай

Бо ти для мене і пекло, і новий рай

Схибили раз — і все нанівець

Так мій зошит зламав її олівець

Так, я сильний, я вільний, але пустий

Ти підкажи, коли відпустить?

А ми дивитись не хтіли, як квіти сталеві ростуть із глини

Ми сподівались від бруду вимитись, за руки взятись і вийти

Вибач, я більше не буду з бруду ростити сталеві квіти!

Tu dici - sai tutto di me, anche i muri hanno gli occhi qui

Bene, chi ha già imparato, dagli la mia maglietta, quella bianca

Sei come me, ininterrotto

(I problemi dicevano "ciao", la gioia diceva "pace e amore")

Ma dove non mi sono trovato né uno psicologo né uno sciamano

Dopotutto, quello che hanno passato per ricominciare tutto da capo!

Cielo-cielo, senti, cielo, io sono terra, perché quello è il giorno in cui

Stiamo urlando e non ti conosco, ci sono abituato

Se puoi andare avanti senza di me, dimmi quando lasciar andare

Nelle tue mani in attesa, io domino la barca attraverso i massi

Salterò fuori dalla pelle con una lancia, una freccia in avanti

Mi metterò accanto al tuo ultimo grido

Per ricominciare tutto da capo, gioca al nostro set congiunto!

E non volevamo vedere i fiori d'acciaio crescere dall'argilla

Speravamo di sbarazzarci dello sporco, tenerci per mano e uscire

Scusa, non coltiverò più fiori d'acciaio dal fango!

Ecco come è organizzato tutto: qui ho cucito - lì scorre

Se sei caduto - rialzati, trasferito sull'altra spalla - a sinistra

La mancanza di persone, il crepuscolo di pensieri, mettono fine a loro

Quando tutto il resto fallisce, gira il vinile, ruota di più

Comprato-venduto, dimenticato menzionato

Ma le nostre giornate di sole non vengono rubate, no

Diverso, quando sporco, quando fragile, no

Vuoi scusarti, vuoi "scusa" - ma

Chi eri, chi sei diventato ora, chi sei stato per me?

Eravamo d'accordo su tutto questo, per favore

Solo non oggi, si sente, ma non oggi!

Ho cercato, sapendo sulla montagna, di essere quello che sono

Solo mio, solo mio

Perché presto le onde laveranno via le tracce

Dove stavo cercando un linguaggio comune con te

Nel cielo notturno d'agosto la nostra dote

Perché ci è voluto così tanto tempo, chi si è nascosto, dove si sono nascosti?

Te ne do una goccia e lo scoprirò

Quanti gettoni ci sono stati emessi a questo botteghino?

E non volevamo vedere i fiori d'acciaio crescere dall'argilla

Speravamo di sbarazzarci dello sporco, tenerci per mano e uscire

Scusa, non coltiverò più fiori d'acciaio dal fango

Ma qui, proprio qui

Un angolo vuoto apparve tra le costole

Ho gridato, implorato, implorato, credimi

Perché per me sei sia l'inferno che un nuovo paradiso

Hanno commesso un errore una volta, e tutto senza alcun risultato

Quindi la mia matita ha rotto il suo taccuino

Sì, sono forte, sono libero, ma vuoto

Puoi dirmi quando lasciare andare?

E non volevamo vedere i fiori d'acciaio crescere dall'argilla

Speravamo di sbarazzarci dello sporco, tenerci per mano e uscire

Scusa, non coltiverò più fiori d'acciaio dal fango!