Простір - Очеретяний кіт

Мій товариш до мене приходить вночі,

Він мене не будить, бо має ключі.

Він на кухні сідає, а я собі сплю.

Він там вірші складає,

А я їх не люблю.

Та, буває, щось раптом насниться дурне,

І встаєш, щоб здійснити невідкладне турне.

І до ліжка зворотню долаючи путь,

Я спитаю в товариша: «А як тебе звуть?»

І він завжди називає ім'я,

Що ніколи не чув від товариша я.

Це ім'я кострубате, що ніколи не чув,

Я не можу згадати,

Бо одразу забув.

І я знову лягаю, і сниться мені,

Що ми вдвох ідемо на далекі вогні.

І товариш не бачить обличчя мого,

Бо дивлюсь я на всесвіт очима його.

Простір, — навколо простір,

А порожнечі нема.

В гості, до себе в гості

Нас кличе біла зима.

Все під снігом замовкло, тільки річка рида.

Щось бурмоче на броді скажена вода.

Ніч гартує свій морок і зірками бринить,

А на березі тому

Багаття горить.

Так горить, аж танцює, висвітлює ліс.

Ми йдемо до ріки крізь густий верболіз.

І товариш мій входить спокійно в потік,

А мене, замість нього, смертний холод обпік.

Простір, — навколо простір,

А порожнечі нема.

В гості, до себе в гості

Нас кличе біла зима.

Прокидаюсь я ранком, і на кухню іду.

Там займуся сніданком,

Якщо їжу знайду.

Тільки сяду до столу, —

Телефон дзеленчить, —

Буде хтось, безголовий,

Мене розуму вчить.

Я веду з ним розмову,

Сам себе їдучи,

І все дивлюсь навколо, —

Хто тут був уночі?

Раптом — зирк на підлогу, — там лежить біля ніг

Білий аркуш паперу, чистий-чистий, як сніг…

Простір, — навколо простір,

А порожнечі нема.

В гості, до себе в гості

Нас кличе біла зима.

Il mio amico viene da me di notte,

Non mi sveglia perché ha le chiavi.

Si siede in cucina e io dormo.

Compone poesie lì,

E non mi piacciono.

Sì, a volte qualcosa improvvisamente sogna stupido,

E tu ti alzi per fare un giro urgente.

E al letto che torna a superare la strada,

Chiedo a un amico: "Come ti chiami?"

E chiama sempre il nome,

Quello che non ho mai sentito da un amico.

Questo è il nome di un fodero che non ho mai sentito,

non riesco a ricordare

Perché me ne sono dimenticato subito.

E vado di nuovo a letto, e sogno,

Che noi due andiamo a luci lontane.

E il mio amico non vede la mia faccia,

Perché guardo l'universo attraverso i suoi occhi.

Spazio - intorno allo spazio,

E non c'è vuoto.

Visitare, visitare te stesso

Il bianco inverno ci chiama.

Tutto taceva sotto la neve, solo il fiume piangeva.

Qualcosa mormora sul guado dell'acqua pazza.

La notte indurisce le sue tenebre e si gonfia di stelle,

E sulla riva ritorno

Il fuoco sta bruciando.

Brucia così, danza e illumina la foresta.

Andiamo al fiume attraverso una fitta verbosità.

E il mio amico entra tranquillamente nel ruscello,

E io, invece di lui, sono stato bruciato dal freddo mortale.

Spazio - intorno allo spazio,

E non c'è vuoto.

Visitare, visitare te stesso

Il bianco inverno ci chiama.

Mi sveglio la mattina e vado in cucina.

Farò colazione lì,

Se trovo cibo.

Siediti al tavolo -

Telefono diviso, -

Ci sarà qualcuno senza testa,

Mi insegna la mente.

sto parlando con lui,

Guida autonoma,

E mi guardo intorno, -

Chi c'era ieri sera?

Improvvisamente - fissando il pavimento - giace ai suoi piedi

Foglio di carta bianco, pulito, pulito come la neve...

Spazio - intorno allo spazio,

E non c'è vuoto.

Visitare, visitare te stesso

Il bianco inverno ci chiama.