Початок - Артём Лоик

Не знаю з чого почати…

Пишу, тому що не можу

Мовчати і далі по чатам,

А тому перо — це заточений ножик

Який мокає чорнило

З яким я тягнусь і читаю під стукіт

Овалу, і поки по сайтам чорнили

Мене я дістав до самої суті!

Де не надумані панчі

Де не підвязані рими!

Де я не раб і не пан чи

Хтось іще там на суспільній драбині

А просто людина зі слухом

Який чує слово, а не лише ноти…

Вибач, що вийшло так сухо

Але піді мною ніколи не мокло!

Я знову про себе, — fuck off!

А чому я мушу читати про когось?

— Де Лоїк?

— Кричав ваш Фагот…

Він там, де не буде «Танка на майдані Конго»!

Він там, де не буде відносних

Ваши ужимок і ваших гримасок

Пройшли ті часи дев’яностих

Коли я був в захваті від — німої гри «Масок»!

Пройшли ті часи, коли вчив вас і радив

Коли сліпо бився на баттлах…

Не знаю хто я, напевно ваш прадід

Якщо Гіга ваш батя

Лишаю позаду

Всі свої випади і йду до Цербера…

Вчився писати

Шукаючи крайнього, але весь час він кричав мені з дзеркала…

Альбом за альбомом

Все глибше пірнаю

В свою підсвідомість

В свою ненормальність

Де я зневажаю суспільну реальність

Яку я вважаю зенітом ілюзій!

Я в римах свій край ніс, де крайність —

Єдиний мій спосіб потрапити в лузу!

І сховатись від кию назавжди

В руках тих, хто грає тобою і мною…

А всі свої «перли», що нажив

Тобі віддаю і вертаюсь до себе на дно я

Шукати нові

Але вони такі непомітні…

І чую, наступного разу мені

Не вистачить слів, точніше — повітря…

А тому пишу, як в останнє

Моє послання — повстання!

Тим хто стойть не по стайням

I тим хто не вмер живучи по квартирам, по спальням…

І це моє інтро

Розганяє альбом мій неначе вітром!

Я зламав свою душу для вас, —

Ось чому вам розкажуть, що Лоїк — відкритий…

Де танцюють в намисті, за кісточку в мисці

З пустими словами по чартам —

Я знову кружляю на місці

I не знаю з чого почати…

Щоб не вилитіть по ночі

Пустим звуком з вікон…

А тому все повільніше і все змістовніше

З віком…

Non so da dove iniziare…

Scrivo perché non posso

Resta in silenzio nelle chat,

Ecco perché una penna è un coltello affilato

Inchiostro ammollo

Con il quale mi allungo e leggo fino a bussare

Ovale e mentre sui siti di inchiostro

Sono arrivato fino in fondo!

Dove non ci sono calze inventate

Dove le rime non sono legate!

Dove non sono uno schiavo e non un padrone

Qualcun altro è lì sulla scala pubblica

E solo una persona con l'udito

Chi ascolta la parola, non solo le note...

Mi dispiace che sia venuto così secco

Ma non si è mai bagnato sotto di me!

Sto parlando di nuovo di me stesso - vaffanculo!

E perché devo leggere di qualcuno?

"Dov'è Loic?"

- Il tuo fagotto ha gridato...

È dove non ci sarà il "Tank on the Congo Square"!

È dove non ci sarà nessun parente

Le tue scrollate di spalle e le tue smorfie

Sono finiti i giorni degli anni Novanta

Quando mi sono dilettato con il gioco muto "Maschere"!

Sono finiti i giorni in cui ti insegnavo e ti consigliavo

Quando ha combattuto alla cieca in battaglie...

Non so chi sono, probabilmente tuo bisnonno

Se Giga è tuo padre

mi lascio alle spalle

Tutti i miei attacchi e vado a Cerberus...

Ha imparato a scrivere

Cercando l'estremo, ma per tutto il tempo mi urlava contro dallo specchio...

Album dopo album

Mi immergo sempre più a fondo

Nel tuo subconscio

Nella sua anormalità

Dove disprezzo la realtà sociale

Che considero l'apice delle illusioni!

Ho portato la mia terra in rime, dove l'estremo -

Il mio unico modo per entrare in tasca!

E nasconditi dal segnale per sempre

Nelle mani di chi interpreta me e te...

E tutte le sue "perle" che ha guadagnato

Te lo do e torno a me stesso in fondo

Cercane di nuovi

Ma sono così invisibili...

E ho sentito, la prossima volta a me

Non bastano le parole, o meglio - l'aria...

E così scrivo come nell'ultimo

Il mio messaggio è una rivolta!

Quelli che non stanno nelle stalle

E quelli che non sono morti vivendo in appartamenti, camere da letto...

E questa è la mia introduzione

Il mio album sta accelerando come il vento!

Ho rotto la mia anima per te -

Ecco perché ti verrà detto che Loik è aperto...

Dove ballano in una collana, dietro un osso in una ciotola

Con parole vuote sui grafici -

Giro di nuovo in cerchio

Non so da dove iniziare…

Per non volare di notte

Suono vuoto dalle finestre...

E quindi è più lento e più significativo

Con età…