Зірки - Артём Лоик

Ніяк не надивлюсь… Хоч за вікном все теж…

Але ти бачиш значно далі, друже, як ростеш…

Але ти бачиш значно більше, друг, і зазвичай

Ти бачив свою радість, а розгледів там — печаль…

Ти бачив свою силу, а розгледів свою — біль…

І бачив в тому — цукор, а розгледів в тому — сіль…

Але з кожним своїм кроком натираючи мозолі

Ти зміг побачити, що є і цукор в тої солі!

Із ростом розумів, де холодно від злив, —

Твій корінь, що в тобі заритий Господом — міцнів!

А де світило сонце, було тепло, де високо

Зійшло твоє коріння, чи творіння і засохло…

Де бачились лучі від сонця, де долав

Перепони — зрозумів, що дійшов тільки до ламп!

І вимкнувши їх всі, дописавши свої шпори

Ти думав там стіна, придивився вийшла — штора!

Ніяк не надивлюсь, — до мене скрізь роки

Човнами із калюж пливуть мої зірки…

І падають, як раз, до босих моїх ніг!

І я біжу, але ніяк не добіжу до них!

Ніяк не надивлюсь, — до мене скрізь роки

Човнами із калюж пливуть мої зірки…

І падають, як раз, до босих моїх ніг!

І я біжу, але ніяк не добіжу до них!

Ніяк не надивлюсь… Із друзями росту…

Спочатку бачив повну пляшку, а потім пусту…

Спочатку бачив дружбу нашу, а потім розлом…

І те що нас звязало виявилось не вузлом…

Писав до забуття, все навів, а потім — стер…

Де бачив своє життя, — розгледів свою смерть…

Там, де бачив повний злет, — виходить низько впав…

Де бачив по пояс все, — ледве подолали вплав…

Побачив свої цілі, придививсь — вони не цілі!

Бачив яблуко Адама, придививсь — воно в руці є…

Так бажені без тями — гострі вершини гір, —

Лишились камінцями у розбитих берегів…

Де море стало річкою, а в річку неба крізь

Упала зірка нічкою, поки я ріс і ріс…

Зробила її калюжою, під ноги дітвори

Де ще плавають — не тонуть нескорені зірки!

Non mi stupirò... Almeno anche fuori dalla finestra...

Ma vedi molto più lontano, amico mio, come cresci...

Ma vedi molto di più, amico, e di solito

Hai visto la tua gioia, e lì hai visto - la tristezza...

Hai visto la tua forza, ma hai visto la tua - dolore...

E vidi in esso - zucchero, e vi considerò - sale...

Ma ad ogni passo strofinando i calli

Si vedeva che c'era dello zucchero in quel sale!

Crescendo, ho capito dove faceva freddo a causa degli acquazzoni.

La tua radice, sepolta in te dal Signore, è forte!

E dove splendeva il sole, era caldo, dove era alto

Le tue radici o la tua creazione sono nate e si sono prosciugate...

Dove si vedevano i raggi del sole, dove vinse

Ostacoli - Mi sono accorto di aver raggiunto solo le lampade!

E spegnendoli tutti, aggiungendo i loro speroni

Pensavi ci fosse un muro, guardavi da vicino - una tenda!

Non sarò sorpreso: ho anni ovunque

Le mie stelle salpano su barche a pozzanghera...

E cadi, solo a piedi nudi!

E corro, ma non riesco a raggiungerli!

Non sarò sorpreso: ho anni ovunque

Le mie stelle salpano su barche a pozzanghera...

E cadi, solo a piedi nudi!

E corro, ma non riesco a raggiungerli!

Non mi stupirò... Con gli amici della crescita...

Prima ho visto una bottiglia piena, poi una vuota...

Prima ho visto la nostra amicizia, poi la frattura...

E quello che ci univa non era un nodo...

Ha scritto nell'oblio, ha portato tutto e poi - cancellato...

Dove ha visto la sua vita, ha considerato la sua morte...

Dove ho visto un aumento completo - si scopre che è sceso in basso ...

Dove ho visto tutto in vita, - ho a malapena superato la nuotata...

Ho visto i miei obiettivi, ho guardato da vicino: non sono obiettivi!

Ho visto il pomo d'Adamo, l'ho guardato da vicino: è nella mia mano...

Così ambita senza coscienza - cime aguzze delle montagne -

Pietre lasciate sulle coste frastagliate...

Dove il mare è diventato un fiume, e il fiume del cielo attraverso

La stella è caduta di notte mentre io crescevo e crescevo...

Ne fece una pozzanghera, ai piedi dei bambini

Dove altro nuotano - le stelle non conquistate non annegano!