Тихо цокає годинник - Марія Бурмака

Тихо цокає годинник,

мiж минулим i майбутнiм на межi

На шляху моїм порожнiм

Випадковi подорожнi двi душi

Хай дитинство вже далеко,

Повертаються лелеки, як колись,

Зорi з мiстом розминулись,

А вночi перегукнулись, i зiйшлись…

На пiвкроку ближчає зима, вже не вiдпускає,

На пiвсловi вiднаходжу смак, що його знаю…

Нiч осiння наступає,

Гiлку мiсяць колисає, стука в раму…

Засипа дорогу листям,

Засинає моє мiсто…

Надобранiч…

L'orologio ticchetta dolcemente,

tra passato e futuro al confine

Sul mio sentiero vuoto

Le due anime di Vipadko

avere una lunga infanzia,

Le cicogne ritornano come prima,

L'alba è passata con la città,

E di notte risuonavano e convergevano...

L'inverno si avvicina sul pivkroku, non è più vidpuskaê,

In una mezza parola vedo un gusto che conosco lo yoga…

Niente autunno sta arrivando,

La luna ondeggia, bussa al telaio...

riempie la strada di foglie,

Zasinaê moě misto…

Nadobranico…