Вітчизна - Pianoбой

Тобі знайоме почуття спустошення,

Коли ідуть бої без оголошення,

Коли Вітчизну ділять, не спитавши дозволу,

А у душі тепло замінюють морозами.

І ніби ти спортсмен, вже котрий рік не в формі,

Прийшов до тями, опинившись на платформі…

Пульсує в грудях серце посеред самотності,

І вже ось-ось почнеться відлік незворотності…

І ніби до повітря доступ перекрили,

Та через мить ти підірвешся на ворожій міні…

І ніби місто охопила революція:

Скрізь падає каміння, палають вулиці.

А на майданчиках дитячих гуляє вітер,

Порожня гойдалка, там де вчора були діти

І в тиші нелюдській, мов ті скриплячі ґрати,

Луна довічний сум твоєї втрати.

І нехай з тобою поруч ще не скоро буду я,

Я тебе не забуваю, бо ріднішої немає.

Тобі знайоме прощавання нескінченне

Коли лиш біль та відчай біжать по твоїх венах…

Квиток в один кінець і ти стоїш на станції

І ледь тримаєшся, щоб не зійти з дистанції.

У голові прокручуєш з життя світлини,

Щоб все запам’ятати до останньої краплини.

І вже нема часу триматись за руки,

І наче мить проносяться години.

А далі потяг їде на шаленій швидкості,

Від рідної землі твоєї долає відстані,

Туди, де з гір зриває ріки водоспадами,

Та крик птахів розлітається по автострадах.

Туди, де ми навік пов’язані з тобою,

Туди, де час ніколи нам не дасть спокою

У цих миттєвостях та їх дрібних частинках,

Ми разом до останньої життєвої сторінки.

І нехай з тобою поруч ще не скоро буду я,

Я тебе не забуваю, бо ріднішої немає.

Hai familiarità con la sensazione di devastazione,

Quando ci sono combattimenti senza un annuncio,

Quando la Patria è divisa senza chiedere permesso,

E nella doccia il calore è sostituito dal gelo.

Ed è come se fossi un atleta che non è in forma da anni,

È tornato in sé, essendo sulla piattaforma...

Il cuore batte nel petto in mezzo alla solitudine,

E il conto alla rovescia dell'irreversibilità sta per iniziare...

E come se l'accesso all'aria fosse bloccato,

Ma in un attimo esploderai su un mini nemico...

E come se la città fosse sommersa dalla rivoluzione:

Le pietre cadono ovunque, le strade bruciano.

E il vento soffia sui campi da gioco,

Altalena vuota, dove ieri erano i bambini

E in un silenzio disumano, come quelle sbarre scricchiolanti,

Fai eco alla somma per tutta la vita della tua perdita.

E potrei non essere vicino a te presto,

Non ti dimentico, perché non c'è nessun parente.

L'addio familiare a te è infinito

Quando solo dolore e disperazione ti scorrono nelle vene...

Un biglietto di sola andata e sei in stazione

E riesci a malapena a trattenerti dal mantenere le distanze.

Nella tua testa scorri le foto della vita,

Per ricordare tutto fino all'ultima goccia.

E non c'è più tempo per tenersi per mano,

Ed è come se il tempo scorresse.

E poi il treno va a rotta di collo,

Dalla tua patria supera le distanze,

Dove le montagne sono abbattute da fiumi di cascate,

Ma il grido degli uccelli si diffonde sulle autostrade.

Dove siamo per sempre connessi a te,

Dove il tempo non ci darà mai pace

In questi momenti e le loro piccole particelle,

Siamo insieme fino all'ultima pagina della vita.

E potrei non essere vicino a te presto,

Non ti dimentico, perché non c'è nessun parente.