Восени - ТНМК

З ними те, чого не буде: сіли, побалакали, поплакали.

Тоді між хмарами у небі ще були сині плями.

Так буває восени.

Знаєш, хтось у голові моїй ріже дірку.

Звідти пустить кіноплівку — чорно-білим

по живому:

На, пригадуй, як буває восени.

В тумані вчора бачив вранці сірі башти, знаєш, з них очима вікна.

Іноді зненацька страшно,

Ніби шось важливе дуже вчора я програв в азарті, їду ось тепер в плацкарті туди,

де буду довго…

Приспів:

Тепер я знаю, як буває восени, я питав, може чув хто, може, ні.

Тепер я знаю, як буває восени, я питав, може чув хто, може, ні.

Восени скрізь жовте.

Сині плями позникали, я питав: Куди?

Коли?

Чі є на цьому

дні корали?

Шось відповіло: нє-а.

Шось посміхнулось криво, я відчув, що все даремно,

що все мимо.

Пішла злива.

Как-как-кап-кап.

Як сльози із очей Марусі, мокрі люди в однині.

Може, плачуть.

Може, ні.

Немов бабусі шорхають додому, як в ніч, зникають з неба плями сині.

Знаєш, так буває…

Зробивши сальто, листя вниз стрибало, як у цирку люди.

Йшли дощі,

як під копірку.

Та, як зірки вранці рано, все, жовтіючи, зникало.

Тим часом десь у небі мої

хмари плями сірі знов плясали в однині.

Приспів:

Тепер я знаю, як буває восени, я питав, може чув хто, може, ні.

Тепер я знаю, як буває восени, я питав, може чув хто, може, ні.

Далі все мовчало довго.

Трохи змерз я.

Був ранок сивий

Та новим асфальтом білим (що ж робити?) пішов додому

Я та сніг не розуміли: Сталось що?

Навіщо?

Чому?

Що я питав так довго вчора…

У мікрофона.

У мікрофона.

У мікрофона…

Приспів:

Тепер я знаю, як буває восени, я питав, може чув хто, може, ні.

Тепер я знаю, як буває восени, я питав, може чув хто, може, ні.

Тепер я знаю, як буває восени, я питав, може чув хто, може, ні.

Тепер я знаю, як буває восени, я питав, може чув хто, може, ні.

Тепер я знаю, як буває восени, я питав, може чув хто, може, ні.

Тепер я знаю, як буває восени, я питав, може чув хто, може, ні.

Con loro, cosa non accadrà: seduto, chiacchierato, pianto.

Poi c'erano ancora macchie blu tra le nuvole nel cielo.

Questo è ciò che accade in autunno.

Sai, qualcuno mi sta facendo un buco in testa.

Da lì interpreterà un film, in bianco e nero

abitare:

Dai, ricordati com'è in autunno.

Nella nebbia di ieri mattina ho visto torri grigie, sai, con gli occhi fuori dalla finestra.

A volte è improvvisamente spaventoso,

Come se qualcosa fosse molto importante ieri, ho perso la passione, ci vado ora seduto,

dove sarò per molto tempo...

Coro:

Ora so com'è in autunno, ho chiesto, forse qualcuno ha sentito, forse no.

Ora so com'è in autunno, ho chiesto, forse qualcuno ha sentito, forse no.

L'autunno è giallo ovunque.

Sono apparse delle macchie blu, ho chiesto: dove?

Quando?

È su di esso

giorni di corallo?

Shos ha risposto: no.

Shos sorrise storto, sentivo che tutto era vano,

è tutto finito.

C'è stato un acquazzone.

Come-come-cap-cap.

Come lacrime dagli occhi di Marusya, persone bagnate al singolare.

Forse stanno piangendo.

Forse no.

Come se le nonne tornassero a casa, come nella notte, le macchie blu scompaiono dal cielo.

Sai, succede...

Dopo le capriole, le foglie saltavano giù come le persone in un circo.

Pioveva,

come fotocopiatrice.

Ma, come le stelle al mattino presto, tutto, diventando giallo, è scomparso.

Nel frattempo, da qualche parte nel cielo il mio

nuvole di macchie grigie danzarono di nuovo al singolare.

Coro:

Ora so com'è in autunno, ho chiesto, forse qualcuno ha sentito, forse no.

Ora so com'è in autunno, ho chiesto, forse qualcuno ha sentito, forse no.

Poi tutto tacque a lungo.

Mi sono congelato un po'.

Era una mattina grigia

Ma con asfalto bianco nuovo (cosa fare?) sono tornato a casa

Io e la neve non capivamo: cosa è successo?

Come mai?

Come mai?

Quello che ho chiesto così tanto ieri...

Al microfono.

Al microfono.

Al microfono...

Coro:

Ora so com'è in autunno, ho chiesto, forse qualcuno ha sentito, forse no.

Ora so com'è in autunno, ho chiesto, forse qualcuno ha sentito, forse no.

Ora so com'è in autunno, ho chiesto, forse qualcuno ha sentito, forse no.

Ora so com'è in autunno, ho chiesto, forse qualcuno ha sentito, forse no.

Ora so com'è in autunno, ho chiesto, forse qualcuno ha sentito, forse no.

Ora so com'è in autunno, ho chiesto, forse qualcuno ha sentito, forse no.