Примари - Воплі Відоплясова

Останнім часом я, буває, не сплю,

Я не пишу вірші, а просто лежу.

Я однозначно чую, щось там живе.

То не малечі рух, ні котика писк,

То не фотелі тінь, ні місячний блиск.

Доволі чітко бачу — щось там снує,

Хтось ходить, там бродить косматий хтось промайнув.

Полиці скрип і шурхіт, в кухні возня,

На мить воно замре і знову гульня.

Кричати хочу, та й повітря нема.

То мари, примари, тумани і лиховій

Плетуть, верзуть, горнуть наші думки.

Кохана спить, а я уважно стежу,

Схопити хочу мить, таємну межу,

Де сон і яв ведуть химерний двобій,

Я встану, я вспряну, умить лечу і парю.

Схоплю зорю, а все ж лежу.

Тихий вирій тут і нині ладить наше життя.

Тихий вирій тут і нині ладить наше життя.

Ultimamente, a volte non dormo,

Non sto scrivendo poesie, sto solo sdraiato.

Posso sicuramente sentire qualcosa che vive lì.

Non è un piccolo movimento, nessun gatto squittisce,

Non è l'ombra di una poltrona, né il chiaro di luna.

Riesco a vedere abbastanza chiaramente - qualcosa sta correndo lì,

Qualcuno sta camminando, qualcuno sta passando.

Gli scaffali scricchiolano e frusciano, nel clamore della cucina,

Per un momento si fermerà e suonerà di nuovo.

Voglio gridare, e non c'è aria.

Poi sogni, fantasmi, nebbie e disastri

Essi tessono, tessono, sbrogliano i nostri pensieri.

L'amato dorme, e io sto guardando da vicino,

Voglio catturare l'attimo, il confine segreto,

Dove sogno e realtà conducono un bizzarro duello,

Mi alzo, mi alzo, volo e vapore.

Afferro la stella, eppure mi sdraio.

Il tranquillo vortice qui e ora organizza le nostre vite.

Il tranquillo vortice qui e ora organizza le nostre vite.