Сентиментальна розмова - Аква Віта

В старім саду серед нічної мли

Дві постаті непевнії пройшли.

В них зір погас, уста у них змарніли,

I ледве чутно голоси бриніли.

В старім саду, в зимову ніч сумну

Два привиди будили давнину.

— Ти згадуєш, як ми колись любились?

— Навіщо вам ті згадки знадобились?

— Чи бачиш ти й тепер мене вві сні?

Чи рвешся серцем ти до мене?

— Ні.

— Як ми колись удвох жили щасливо,

Зливаючи серця й вуста!

— Можливо.

— Де синь небес, де сяєво надій?

— Надії ті почезли в тьмі густій.

Отак ішли вони у ніч зимову,

I тільки місяць чув чудну розмову.

Nel vecchio giardino in mezzo alla nebbia notturna

Passarono due figure incerte.

La loro vista è fioca, le loro bocche sono deboli,

E le voci erano appena udibili.

Nel vecchio giardino, in una triste notte d'inverno

Due fantasmi hanno risvegliato l'antichità.

- Ti ricordi come una volta ci siamo innamorati?

- Perché avevi bisogno di quelle menzioni?

"Mi vedi ancora nei tuoi sogni?"

Hai il cuore spezzato per me?

- No.

- Come una volta vivevamo felici insieme,

Unendo cuori e labbra!

- Forse.

- Dov'è l'azzurro del cielo, dov'è lo splendore della speranza?

- Quelle speranze sono scomparse nella fitta oscurità.

Così andavano nella notte d'inverno,

Ho sentito una conversazione meravigliosa solo per un mese.